Павло Хобзей працює заступником міністра освіти більше трьох місяців. За цей час встиг опрацювати і представити на Кабміні концепцію реформи шкіл з малою кількістю учнів через створення так званих "опорних" навчальних закладів, доробити багатостраждальний законопроект "Про освіту" і внести його на розгляд до ВР, відчути усі "радості" війни з Мінфіном за фінансування профтехучилищ і увесь гнів батьків та вчителів.

Хобзей розуміє усі проблеми, які виникають на кожному етапі реформування. Він так і каже: "Я усвідомлюю ризики", – повторюючи цю фразу кілька разів. Але при цьому чітко змальовує, як має виглядати школа у 2018 році.

Аби уявити собі те, що хочуть впровадити українські реформатори, варто глянути на польську систему освіти. Абсолютна більшість нововведень – родом звідти.

Приміром, планується розділення школи на три етапи:

·         початкова освіта (школи будуть якнайближче до дому дітей),

·         базова школа (куди, можливо, доведеться відвозити дітей на транспорті),

·         та профільна школа (професійні коледжі чи ліцеї), які можуть бути територіально щебільш віддалені від місця проживання старшокласників.

За перші дві ланки середньої освіти відповідатимуть місцеві громади (за аналогією з польськими гмінами), а за професійні коледжі чи ліцеї – облради.

Крім того, передбачається надання автономії у виборі програми та підручника вчителю, оцінювання знань дітей на проміжних етапах при переході з початкової до базової і до професійної освіти та багато іншого.

Детальніше про все це Українська правда  поговорила з Павлом Хобзеєм.

НАШЕ ЗАВДАННЯ – АБИ КРАЩІ ВЧИТЕЛІ ЗАЛИШАЛИСЯ ПРАЦЮВАТИ. ОПТИМІСТИЧНО ЇХ ДЕСЬ ТРЕТИНА

З 1 вересня 2018 року ми хочемо запустити нову українську школу, основна фігура у ній – саме вчитель.

АБИ СТВОРИТИ ОПОРНУ ШКОЛУ, РІШЕННЯ МАЄ ПРИЙНЯТИ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

За скільки років ми маємо пройти цей шлях Польщі?

Ми хочемо стартувати у 2018 році, коли у нас мають з'явитись профільні старші школи – ліцеї.

Мова йде про сільську місцевість. У містах це зробити простіше. Тому що у новостворених профільних ліцеях, згідно нашої концепції, має бути не менше 100 дітей на одній паралелі.

Таких шкіл не буде дуже густо. Тобто дітям треба буде долати значну відстань, щоб доїхати до профільної школи, або при ній повинен бути пришкільний інтернат, або діти будуть винаймати квартири. Але в цих профільних школах має бути висока якість: вчителі, лабораторії, устаткування. І основне – це профіль, який ти вибираєш, і мала кількість предметів. Ми маємо дати свободу вибору учню.

Ви збираєтеся робити опорні школи з цього року.

Так.

Під час презентації концепції у Кабміні було сказано, що після створення цих опорних шкіл, інші школи в цьому районі перетворюються на "філії". Що будуть робити ці філії?

Коли ми говоримо про опорні школи, то ми не передбачаємо, щоб діти там мешкали. Вони мають бути з родиною.

Що має відбутись з філіями, має вирішити місцева громада. Це засадничо.

Що взагалі означає фраза – "вони перетворяться на філії?

Об'єднана територіальна громада має самостійно вирішити, як правильно збудувати мережу, вибрати опорну школу, доєднати довкола неї ті менші школи, продумати маршрути з врахуванням доріг.

Діти початкової школи (1-4 клас) мають навчатись якнайближче додому. Тут закон має дати нам можливість створення різних шкіл, у тому числі сімейних шкіл, шкіл одного вчителя тощо. Але діти, які вже йдуть у 5 клас (це вже початок базової школи), – мають продовжити навчання в своїй опорній школі, яка може бути територіально більш віддалена від дому.

Після закінчення опорної школи діти йдуть у профільну школу.

Перехід на профільну освіту буде відбуватися через ЗНО?

Так.

В скількох областях ви плануєте пілоти опорних шкіл?

Ми називаємо пілотами тих, кому ми можемо дати точкові інвестиції для покращення матеріального стану. Є 200 млн гривень, передбачених у бюджеті. Крім того, є домовленість з USAID, що вони виберуть по одній школі в кожній області і зроблять з неї зразкову школу.

Але питання не стоїть так, що манна небесна впаде з Києва. Ініціативу мають проводити і на місцевому рівні.

Коли будуть перші результати?

Не раніше вересня. Аби створити опорну школу, рішення має прийняти місцеве самоврядування.

Освіта живе академічними роками, не бюджетними. Будь-які зміни у мережі можуть починатися тільки у квітні і стартувати з вересня.

Ви ж маєте оголосити конкурс серед шкіл на обрання статусу опорної?

Ні, оголошують області. Ми дали певні критерії, за якими треба вибирати. Але Україна велика: одна справа Полісся, а інша – степова Україна.

Контекст краще знають люди, які є в області.

Тому ми даємо свободу вибору і певну відповідальність за ці речі. Але ми просимо включити до конкурсної комісії представника міністерства, щоб ми дивилися, знайомилися. Потім з директорами тих пілотних шкіл ми будемо працювати.

Повернемося до 2018 року. Якщо законопроект стає законом, все йде за планом, що ми матимемо у 2018 році?

Ми точно стартуємо нову початкову школу. Вона буде відрізнятися від тієї, яка існує нині.

Ми розглядаємо початкову 4-річну школу як таку, що має два цикли.

1-2 клас буде більш наближений до дошкільних установ, ніж до гімназій. У нас дуже часто роблять гімназії для 6-літок, які хочуть бавитись і не хочуть виконувати якісь речі. Це неправильно. І це навчання має бути інтегрованим.

Предметні галузі будуть – але треба, щоб дитина бачила уявлений світ, щоб пазлики знань складалися.

Зараз ми маємо різні предмети, а пазлики в дитини не складаються, і вона не розуміє, як це все функціонує.

Коли ми тільки почали говорити про проекти, бо ще немає офіційно проекту концепції початкової школи, то ми мали петицію від вчителів мистецького спрямування. Нам дзвонили:"Що ви робите, як можна дітей лишити без малювання, без співу. Як ви це забираєте?"

Ніхто це не забирає. Тоді так само можна казати, що вчити математику у 1-2 класі мають лише математики і так далі. У першому-другому класі це може зробити і класний вчитель.

Для дітей цього віку важливо, аби все відбувалось через гру, аби їх не оцінювали і не задавали домашніх завдань.

На цьому етапі дуже важливі батьки – з ними треба обговорювати успіхи дитини, бо для нас важливий розвиток і формування особистості, тому що шкільна система дуже часто руйнує особистість.

Ми хочемо, щоб учні не лише повторювали правильну відповідь, а діти повинні формувати свою точку зору, і ми маємо їх до цього привчати – мати свою точку зору і вміти пояснити, чому вона така.

Тобто не давати відповіді – а ставити питання. Це складніше.

Ми тут нічого не вигадуємо – так все працює на Заході.

Що ще буде відбуватися у 2018 році? Всі інші діти вчитимуться по звичайній схемі?

Так. Але ми спеціально будемо готувати вчителів для цієї початкової школи. При цьому, ми не можемо сказати: "У першому класі робимо рай, а там хай як було, так і буде".

Тобто робота буде йти з усіма вчителями. Більший фокус – на тих, які візьмуть перші класи.

Друга зміна, якщо буде підтриманий закон – це те, що стосується профільної освіти в старшій школі. Це дуже серйозна зміна.

Я прекрасно розумію усі ризики, які з нею пов'язані.

Ті, хто у звичній ситуації пішли б до 10 класу зможуть піти у професійну освіту, яку забезпечуватимуть коледжі або професійні ліцеї. Що не є зле, бо після цих закладів ти теж можеш продовжити навчання і отримати вищу освіту. Або вибираєш академічний ліцей, одне із завдань якого – підготовка до продовження навчання у вищій школі.

Професійна освіта не є глухим кутом, ти можеш іти далі вчитися у вишах.

Ми зараз говоримо про коледжі і про те, аби вони залишалися у вищій освіті до 2018 року. Однак після реформи вони стануть частиною професійної освіти, ми кажемо вищої професійної освіти. У них будуть йти вчитись випускники базових шкіл, які по успішному завершенні навчання у коледжі зможуть за тим же профілем продовжити навчання у вищих навчальних закладах і отримати диплом за коротший термін.

МИ ЗНОВУ РОБИМО З КОЛІС. АЛЕ КРАЩЕ РОБИТИ, НІЖ НЕ РОБИТИ І ЧЕКАТИ. ІДЕАЛЬНОГО НІЧОГО НЕМАЄ

У нас якось дуже повільно відбуваються зміни. Візьмімо хоча б підручники. Про їх зміну і про погані програми говорять багато років, але віз і нині там. У нас підручники ще відверто погані, і діти по них вчаться.

У новій українській школі ми будемо формулювати стандарти в термінах досягнення певних результатів, а не процесу. Окремо буде прописано, що дитина має знати, вміти, могти і розуміти після кожного класу.

Чому важливо саме після кожного класу? Тому що будуть існувати різні форми навчання, і ми маємо перевірити, чи дійсно в тій школі вчать дитину.

Якщо це буде раз на 4 роки, може бути втрачений час.

Як ми бачимо свободу для вчителя? Є стандарти в результатах навчання. Якщо ви можете, здібні, навчені і розумієте, як збудувати свою програму – ви маєте на це право. Але якщо ви не маєте цих здібностей, тоді ви будете брати типовий підручник і ним користуватися.

Передбачається, що може бути декілька програм, декілька підручників, які використовуються у кожному класі. Хто їх купуватиме: батьки, місцева громада, коштом з держбюджету?

У законі про освіту мова йде про те, що підручники будуть безкоштовні.

Тоді виникне питання: якщо ви вчитель, хочете робити унікальну програму і зробити підручник – добре, ви можете. Але вам ніхто не надрукує 30 підручників.

Хочете роздрукувати? Шукайте ресурс. Підручники пов'язані з накладом. Чим більший наклад, тим підручник дешевший.

Не знаходить вчитель ресурсу роздрукувати свій підручник? Має користуватися тими базами, які мають більший наклад, або кількома.

Чи знайшлись гроші на друк підручників для восьмого класу?

Парламентом прийнято Закон про безкоштовність підручників для 8 класу і президент цей закон підписав.

Тепер треба в бюджеті 2018 року знайти ці додаткові кошти на друк підручників. Ми ведемо перемовини з Мінфіном. Як буде узгоджене джерело - тоді потрібно приймати у парламенті зміни до Закону "Про бюджет".

Гроші нам потрібні на кінець травня. Саме у цей термін після вибору вчителями підручників буде оголошуватися тендер.

…Тобто минулорічна історія повторюється.

Не зовсім. Ця історія краща, бо, по-перше, закон підписаний. І дано доручення знайти гроші.

Вже відбулося жеребкування наших рецензентів. Їх спеціально готували, аби вони писали грамотні відгуки, а не копіювали рецензії під копірку. Ці люди зараз читають рукописи.

Далі наше завдання – дати гриф і передати все у репозитарій, де вчителі зможуть обирати підручники.

Ми ніяких конкурсів не проводимо. Але маючи минулорічний досвід, коли видавництва відмовлялись друкувати підручники з малим накладом, ми будемо просити вчителів вибирати підручники з того переліку, де наклад більше 2 тисяч примірників.

Але якщо вчитель хоче розробити свій підручник – ми не проти, однак тоді йому доведеться шукати спонсора.

У Польщі підручники купували батьки, і ця ринкова система призвела до того, що автори підручників могли конкурувати, таким чином на цьому з'явилося декілька хороших підручників, які справді можна використовувати.

У нас, якщо це відбувається без конкуренції, без змагальності – звідки має з'явитися новий підручник, якщо його пишуть ті самі автори, які раніше писали погані підручники? За програмою, яка, в принципі, дуже схожа, і рецензенти теж всі звідти.

Це не так. Тому серед рецензентів – дві третини вчителів-практиків, тих самих найкращих вчителів. Рецензувати повинні ті, хто ними має користуватися, які бачать дітей і з ними працюють, а не сидять в кабінетах.

Науковці це теж мають робити, але для мене думка практика дуже часто є важливішою від думки кабінетного вченого. Тому що той другий давно з дітьми нічого не робив, він не знає, наскільки вони змінилися, які вони є.

Що мають вміти майбутні випускники шкіл, приміром, у 2025-27 роках? Що буде вчити наша школа?

З фокусу знань ми маємо перейти на фокус компетентностей: комунікативних, ІТ, математичних, бути відповідальним громадянином, мати лідерство, ініціативу, бути підприємливим і головне - вміти вчитися.

Ми б хотіли, аби люди формували свою точку зору, аби вони чули певну відповідальність, аби вони сповідували певні цінності.

Дуже важлива співпраця – жити разом, працювати у групах, здатність вчитись.

Зараз роль вчителя міняється. Він допомагає дітям навчатись, відходить у тінь, його діяльність головна і важлива – але процес навчання має йти інакше.

З системи "вчитель як лідер і фронтмен" – треба зробити так, аби це був вчитель, який допомагає, є "фасілітатором".

Тоді нашим дітям буде легше адаптуватись до змінного світу.