До України

До тебе звертаюсь, моя Україно,

Моя волелюбна царівно страждань!

До тебе, вколихана горем руїно,

То я лиш задам тобі кілька питань!

Країно! Я душу тривожити буду.

Історію нашу згадаю ураз,

Прохаю. Повідай вкраїнському люду,

Як винесла, ненько, ти стільки страждань?

Як наших героїв ростила в засланні,

Як гнулась у рабстві та жить не могла,

Як сльози лила у загиблім коханні

І як чорноземи свої зберегла?

Країно! Тебе запитаю про волю,

Про вічних героїв тяжкого життя,

Про Сотню небесну і

Справжніх героїв,

Які героїчно пішли в небуття.

Країно! Дай відповідь ще на питання

Про творче життя твоїх любих синів,

Про те, як кидали їх у заслання

І катували, неначе рабів

Але я благала, благаю і буду:

Свою незалежність до скону тримай,

Історію нашого бідного люду,

Моя Україно, завжди пам’ятай!

                                                                         Романенко Кароліна